Я колись писав апологію зєлєбобікам: у тій системі знань і понять, яку їм прищеплює телевізор та інша медійна сволота, вони голосували правильно. Я розумію, що це тяжко зрозуміти. Але мусимо, бо треба. Люди, що голосували за Шмарклю, цілком щиро ненавиділи Порошенка. І ненависть ця мала цілком конкретний предмет: «договорняки з Москвою», «нажива на крові», «Ліцєцька хвабрика», «апшори» й таке інше.
Чому так вийшло? Бо Порошенко, перепрошую на слові, некомпетентний (у деяких галузях) і пихатий довбойоб. Йому мудріші люде мало не щодня казали від самого початку, що потрібна інформаційна політика та інформаційна боротьба. Що ж зробив Порошенко? Він подарував країні сраний мінстець. І за ті кілька років, що минули між виборами 2014-го та 2019-го років, Пороха не просто дискредитували, а медійно знищили в нуль. Я певен, що для Порошенка велика українська політика закінчилась назавжди, бо цей фарш назад не прокрутиш, цю ірраціональну ненависть більшості українського народу не можна виправити. Ця ненависть — тої ж природи, що ненависть зґвалтованої жінки до ґвалтівника. Нема сенсу тепер балакати про те, що український народ одурили вороги, бо Порох міг цьому активно протидіяти — але не протидіяв. Ба гірше: як я багато разів пересвідчився вже після виборів, жодних висновків Порошенко не зробив і нічого не зрозумів. А коли так, то туди йому й дорога.
Так от, вертаючися до суті. У тій системі знань, понять, смислів, яку зєлєбобікам запхали в голови з телевізора, скориставшись їхньою наївністю та недосвідченістю у царині гібридної війни, пересічні все зробили правильно: не допустили сидіння у владі заклятого ворога. Люди, що голосували проти Пороха, щиро вірять у те, що він ворог України. Вони вчинили саме так, як веліло їм сумління патріота. Ще треба щось тут пояснювати? Я вважаю, що ні.
Можна, звісно, сказати: людина, що дивиться телевізор, сама собі винна у тому, що робиться ідіотом. Але це непродуктивно. Люди знають, що всі дивляться телевізор. Нині телевізор — це норма. Отже, якщо ти не маєш телевізора, то щось негаразд із тобою, а не з ними. Це є об’єктивна реальність сьогодення. Якби Порох був мудрішим і слухав мудрих людей, то він би обернув цей факт на користь Україні. Але, на жаль, Порох не такий розумний, як про нього думають прихильники.
> Так вишкіл був і у військові попадали ті, хто більш буйний. І, що важливо, вони не суміщали землеробство і військову справу. Звиняй, в одночасне суміщення землеробства і махання шаблюкою я не вірю.
Я не пропоную вірити чи не вірити. Варто просто почитати серйознішу історичну літературу про те, як жили наші люди до XIX століття. Скажімо, на Канівщині. Це якраз межа зі Степом. Майже щороку протягом трьох століть зі Степу приходили татари грабувати і хапати людей у ясир. Буває, що й двічі на рік приходили. У більших містах зазвичай були фортеці з гарнізонами, а в селах не було нічого. Проте український люд не вимер. Пропоную самотужки троха подумати, що ж то за диво таке і чому воно так трапилось.
> Хай там як, а всю писану історію село було кормовою базою, хоча і постачало вояків.
В усіх землеробських народів скрізь і завжди так було і є. Село від самої появи землеробства було кормовою базою і нею лишається дотепер, бо висока ефективність сільського виробництва їжі. Такою ж кормовою базою село було в Польщі, Німеччині, Франції, Італії тощо. Зате козацтва ніде не виникло, лише в нас. Народ-гречкосій, авжеж.
Тепер земля в Україні формально є власністю народу, а оброблювана земля поділена на паї і тому ж таки народу роздана. Сам народ її обробляти не дуже воліє, бо конкурувати з агропромами тяжко, майже неможливо. Приватне селянське господарство нині втратило своє економічне значення. Теоретично, це можна змінити, але поки Україною керують соціалісти, цього не буде, а отже й розмова за теорію не вийде. У соціалістів є певне бачення суспільно-економічного устрою, де селяни в найкращому разі будуть у колгоспах.
Тут ішлося про збереження селом культури народу. Це теж здавна відомо: народ у селі зберігає культуру, а в місті втрачає.
Якби я був правителем України, то я би почав реформу майнових та інших стосунків довкола сільського господарства та іншого виробництва. Відкритий вільний ринок землі, дешеві кредити, аудит діяльності агропромів і таке інше.
![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
no subject
Date: 2021-03-25 12:29 pm (UTC)Я колись писав апологію зєлєбобікам: у тій системі знань і понять, яку їм прищеплює телевізор та інша медійна сволота, вони голосували правильно. Я розумію, що це тяжко зрозуміти. Але мусимо, бо треба. Люди, що голосували за Шмарклю, цілком щиро ненавиділи Порошенка. І ненависть ця мала цілком конкретний предмет: «договорняки з Москвою», «нажива на крові», «Ліцєцька хвабрика», «апшори» й таке інше.
Чому так вийшло? Бо Порошенко, перепрошую на слові, некомпетентний (у деяких галузях) і пихатий довбойоб. Йому мудріші люде мало не щодня казали від самого початку, що потрібна інформаційна політика та інформаційна боротьба. Що ж зробив Порошенко? Він подарував країні сраний мінстець. І за ті кілька років, що минули між виборами 2014-го та 2019-го років, Пороха не просто дискредитували, а медійно знищили в нуль. Я певен, що для Порошенка велика українська політика закінчилась назавжди, бо цей фарш назад не прокрутиш, цю ірраціональну ненависть більшості українського народу не можна виправити. Ця ненависть — тої ж природи, що ненависть зґвалтованої жінки до ґвалтівника. Нема сенсу тепер балакати про те, що український народ одурили вороги, бо Порох міг цьому активно протидіяти — але не протидіяв. Ба гірше: як я багато разів пересвідчився вже після виборів, жодних висновків Порошенко не зробив і нічого не зрозумів. А коли так, то туди йому й дорога.
Так от, вертаючися до суті. У тій системі знань, понять, смислів, яку зєлєбобікам запхали в голови з телевізора, скориставшись їхньою наївністю та недосвідченістю у царині гібридної війни, пересічні все зробили правильно: не допустили сидіння у владі заклятого ворога. Люди, що голосували проти Пороха, щиро вірять у те, що він ворог України. Вони вчинили саме так, як веліло їм сумління патріота. Ще треба щось тут пояснювати? Я вважаю, що ні.
Можна, звісно, сказати: людина, що дивиться телевізор, сама собі винна у тому, що робиться ідіотом. Але це непродуктивно. Люди знають, що всі дивляться телевізор. Нині телевізор — це норма. Отже, якщо ти не маєш телевізора, то щось негаразд із тобою, а не з ними. Це є об’єктивна реальність сьогодення. Якби Порох був мудрішим і слухав мудрих людей, то він би обернув цей факт на користь Україні. Але, на жаль, Порох не такий розумний, як про нього думають прихильники.
> Так вишкіл був і у військові попадали ті, хто більш буйний. І, що важливо, вони не суміщали землеробство і військову справу. Звиняй, в одночасне суміщення землеробства і махання шаблюкою я не вірю.
Я не пропоную вірити чи не вірити. Варто просто почитати серйознішу історичну літературу про те, як жили наші люди до XIX століття. Скажімо, на Канівщині. Це якраз межа зі Степом. Майже щороку протягом трьох століть зі Степу приходили татари грабувати і хапати людей у ясир. Буває, що й двічі на рік приходили. У більших містах зазвичай були фортеці з гарнізонами, а в селах не було нічого. Проте український люд не вимер. Пропоную самотужки троха подумати, що ж то за диво таке і чому воно так трапилось.
> Хай там як, а всю писану історію село було кормовою базою, хоча і постачало вояків.
В усіх землеробських народів скрізь і завжди так було і є. Село від самої появи землеробства було кормовою базою і нею лишається дотепер, бо висока ефективність сільського виробництва їжі. Такою ж кормовою базою село було в Польщі, Німеччині, Франції, Італії тощо. Зате козацтва ніде не виникло, лише в нас. Народ-гречкосій, авжеж.
Тепер земля в Україні формально є власністю народу, а оброблювана земля поділена на паї і тому ж таки народу роздана. Сам народ її обробляти не дуже воліє, бо конкурувати з агропромами тяжко, майже неможливо. Приватне селянське господарство нині втратило своє економічне значення. Теоретично, це можна змінити, але поки Україною керують соціалісти, цього не буде, а отже й розмова за теорію не вийде. У соціалістів є певне бачення суспільно-економічного устрою, де селяни в найкращому разі будуть у колгоспах.
Тут ішлося про збереження селом культури народу. Це теж здавна відомо: народ у селі зберігає культуру, а в місті втрачає.
Якби я був правителем України, то я би почав реформу майнових та інших стосунків довкола сільського господарства та іншого виробництва. Відкритий вільний ринок землі, дешеві кредити, аудит діяльності агропромів і таке інше.