В той час, як основою українського суспільства були землероби, були ще дві помітні категорії, які плоть від плоті селянства. Це “чиновництво” і “не такі”. Терміни дуже умовні, але хай будуть.
Сільська праця важка і завжди будуть люди, які будуть її ненавидіти. Коли цими землями снують туди-сюди сотні озброєних загонів, вигідно бути до всіх них лояльним, що землероби і робили. А ще вигідніше надавати черговим господарям певні послуги, наприклад, показати де багатше село або доносити хто ухиляється від данини. Лизоблюдства це вимагало підвищеного, але охочих було повно. Зараз ці люди, переважно, на державних посадах обслуговують чергову чинну адміністрацію і єдине, що для них є законом, це наказ начальства, перед яким воно і стелиться.
Інша категорія, теж неохочі до землеробства умовні “не такі”. Скоріш за все їх появою ми зобов’язані тим самим завойовникам та іншим приходням, що нєвозбранно поповнювали генофонд неземлеробськими генами. Природньо, що нагріти собі місця серед замлеробів і “чиновників” “не таким” буде складно. Їх доля тут або вигнання, або примітивне ремісництво і, тільки пізніше, більш-менш пристойне військо.