balu: (Default)
[personal profile] balu
Це — Росія описана самими росіянами. Довге чтиво, для когось — моторошне, а для них — буденне. Тут видно, що відбувається по втраті ідентичності. Нганасани дуже швидко, за 40 років, втратили свою ідентичність. І тепер їх становище жалюгідне, а майбутнє коротке й трагічне.
Насправді ми недалеко пішли від нганасанів. Те, на чому трималася українська ідентичність, село з його тисячолітнім укладом — щезає. Залишається інерція, бюрократія і свідомість носіїв мови.
Яким би не було приєднання України до Росії, Москва не резинова і це прийде сюди. Думайте.

Date: 2021-03-25 05:06 pm (UTC)
euthanasepam: Ла-ла-ла-ла! Ла-ла-ла-ла! (Default)
From: [personal profile] euthanasepam
Для пересічної людини (чи коректніше сказати: для її психіки та її мозку) вага більшості повідомлень від особисто незнайомих людей більш-менш однакова, вага повідомлень від людей як таких, узятих поза іншими ознаками, прямо пропорційно залежить від авторитетності мовця для слухача та його ближніх.

Тобто коли пересічний українець Василь сидить перед телевізором зі своєю дружиною Тетяною і дивиться, скажімо, на Порошенка, для нього значимість того, що каже Порошенко, не буде дуже різнитись від того, що каже Баба Йуля, Нестор Шуфрич, бородата блядь Сірожа, Зелена Циркова Табуретка чи будь-хто інший. Всі, хто сидять у телевізорі, апріорі для нього чужі далекі люди. Він про них знає дуже мало і знати не хоче. І це цілком нормально: ось моя хата, ось моя жінка й мої діти, ось моє господарство, а до того, що не моє, мені мало інтересу. Але він сприйматиме те, що йому показують в телевізорі, по-іншому, якщо важливі та авторитетні для нього особисто знайомі люди мають щодо предмету якусь визначену думку. Якщо авторитет каже, що Барига краде апшори для наживи на війні, то якось так воно, мабуть, і є, бо авторитет це авторитет, а не псячий хвіст.

Ще у 2014 році після виборів я писав, що Порох плюнув у вічі народові, коли не вийшов на Майдан до людей подякувати. Я думаю, що так це сприйняли тоді багато хто. І з того моменту про неформальне, харизматичне лідерство вже не могло бути мови. Президентом був, а лідером народу — ні. Своїми діями в зовнішній політиці він чимало користі зробив, але людям того не треба. Люди того не бачать, не чують і не розуміють. А бородату блядь Сірожу в телевізорі та подібних до неї шалава — бачать і чують. Ось так і робиться результат майбутніх виборів. Якщо Порошенко не розуміє таких простих речей, то він таки лише барига, а не політик вищої ліги. І його політичний максимум — бути міністром. Президентом він став, як ми пам’ятаємо, не через велику популярність, а через те, що виборці боялися війни. І коли страх відступив, то риторика Порошенка для людей стала набридливою і огидною. Він у людських очах виглядав не тим, чим його бачили, скажімо, іноземні політики. Я не розумію, про які успіхи на яких фронтах йдеться вище, бо люди про ті успіхи нічого не знають, але «достеменно знають» про апшори і договорняки. Ну так їм розказував телевізор, і так їм казали поважні для них авторитети.


> От тому й не вірю, що гречкосій міг протистояти озброєному кінному загону професійних вояків.


Професійних вояків у всі часи було дуже мало. Регулярних армій як таких до XVIII століття ні в кого ще не було (крім шведської армії Густава Адольфа), бо утримання постійного війська — це страшні, непідйомні видатки (Фрідріх Великий у воєнному ділі авторитет? Раджу почитати його думку про вартість війни). На війну збиралися залежно від її очікуваного характеру та потужності противника: де можна обійтись надвірними ватагами феодалів, там обходились, де треба було вчинити облогу, там вже без фахівців і тяжкого обладнання ніяк, а якщо ворогів багато, то збирали ополчення (наприклад, посполите рушення). Тобто більш-менш готовими до війни були в той час усі люди чоловічої статі та віком від підлітка і майже до старого діда. Готовність означає не майстерність із фехтування чи єдиноборств, а спроможність вчасно прийти за покликом начальника-командира у призначений час із якоюсь зброєю та припасами, а хто багатший — то і з худобою і власним загоном. Тому коли починались бунти (а вони були дуже часто), то до козаків зазвичай приєднувались люди з інших станів: селяни, міщани, ремісники, купці, жиди, навіть мусульмани. Їхньою зброєю могли бути не мистецький меч і коштовні пістолі, а простий дешевий спис та ніж, лук зі стрілами, якась праща з камінням, бо це міг собі дозволити кожен. На війні у бою від солдатів найперше треба вміти тримати стрій, а не вимахувати шаблюками. Проти уславлених крилатих гусарів, наприклад, українські піші вояки дієво боролися возами й списами. Крім того, слід мати на увазі, що зброя тоді при належному догляді служила довго, відтак у людей таки збиралось в хати трохи майна, призначеного винятково для війни, і часом це були таки шаблі та рушниці (трофейні). У простих гречкосіїв. Ідеш у поле орати — береш із собою зброю.

Ті рядові татари, що ходили в набіги, в себе вдома в Криму були такими ж невеликого статку людьми, як і наші селяни. До речі, українці час від часу ходили туди з аналогічною метою (пограбувати і взяти полонених), а не лише відбити своїх з полону.


> Бо розплачувався ясиром та людьми. Приклад Роксолани красномовний.


Роксолана — одиничний приклад, виняток. Ясир, як я казав, бував двосторонній: туди забирали наших, а наші звідти забирали тамтешніх. Про ефективність тих взаємних грабунків можна робити висновки через порівняння демографії Криму і України, скажімо, на кінець XVIII століття. Просто це ніби негарно виглядає — бути не лише скривдженими, але й кривдниками.

І ще. Попри всі лихоліття, попри нескінченну війну проти Степу, ляхів і москалів, український народ на початок серйозного закріпачення (самий кінець XVIII століття) налічував мільйони душ і переважав усі сусідні йому народи майном, вдачею, освітою пересічного українця. Це мало би щось трохи казати сучасним українцям про те, якою була наша історія, але, на жаль, не каже.

Чим найбільше Шевченко дорікав сучасникам? Тим, що забули, чиї вони діти. Забули славу батьків і дідів. Як українська шляхта зреклася народу та пішла служили москалям, так і почалася деградація самого народу. А у XVII столітті ще було не так. Було «всьо нє так андазначьна». Речі Посполитій довелося шукати особливих угод з половиною сусідів та з москалями, щоби просто вижити у тій війні, яка почалася з Хмельницького.

Date: 2021-03-26 11:18 am (UTC)
euthanasepam: Ла-ла-ла-ла! Ла-ла-ла-ла! (Default)
From: [personal profile] euthanasepam
> Тому мені пофіг, що там каже авторитет хоч у телевізорі, хоч у Церкві, хоч де ще. Все перевіряється практикою.


Можу за лічені хвилини і не відходячи від цомпутера кинути пару лінків, що не пофіг. :)


> Але це найкраще, що вродила наша земля.


Маю сумніви у тому, що найкраще. Політично Порошенко соціаліст. Через це я принципово не можу прийняти його (і його партії) програму, навіть якби в нього над головою виріс німб. Попри будь-які його інші заслуги. Бо соціалізм — це деградація та погибель. Україну соціалізм гірше нищить, ніж озброєні вороги. Ліва ідея нищить саму душу народу, перетворюючи його на те, що ми тут обговорюємо. А природнім ідеалом українця є власний багатий хутір, тобто вільне повновладне індивідуальне господарювання. У своїй хаті своя правда, і сила, і воля. Без держави, зауважу: нам держава як така не потрібна, ми ніколи не прагнули її мати, для нас природніше домовлятися між собою безпосередньо. Над собою свідомий українець не хоче мати нікого, крім, хіба, Всевишнього. Таким ось є український суспільно-політичний ідеал. Українець від природи за вдачею радше анархіст, а не соцаліст.


> Сумніваюся, що тих же ляхів чи чехів


То москалі про нас брешуть, що ми недотьопи і нездари, а ми віримо… Я не знаю, чим пояснити цю легковірність українців чужим брехунам, але через неї приходять мало не всі лиха. Москаль бреше одне, лях бреше друге, німець бреше третє…

До речі, Шевченко ж і про це писав:

http://litopys.org.ua/shevchenko/shev140.htm

(А тепер я бачу, що багацько малоросів, що батьківську мову ще й не згадали, вже наввипередки кричать, що треба їм англійська мова і латинка замість кирилиці! Дехто додає, що й перехреститись на католиків. Очевидно, що це комплекс меншовартості та холуйства. Мені також очевидно, що людей такими робить інфантильність і несамостійність через тривалу фактичну державну заборону мати майно і зброю. Бо якщо людина не має майна і зброї для свого захисту, про реальні свободи і права для неї не може бути мови. Хто не має майна і зброї, той у кращому разі пролетарій, а в гіршому — раб.)

Але якщо ж таки згадати загальновідоме, то до закріпачення селян наприкінці XVIII століття після зруйнування Січі ті селяни переважно були письменні, а дехто з них вчилися й у тодішніх вищих навчальних закладах (поки москалі не позакривали заклади). Ось як правильно тлумачити і розуміти такий дивний феномен, як схильність до філософування? Між простим українським людом ходив мандрівний філософ Григорій Сковорода, вони його приймали до себе в хату, він із ними балакав, а вони з ним. Що ж це за такий народ, що має своїх філософів? Ще й тепер ми про все маємо своє мудре міркування. :) І тоді теж так було. Мало не в кожному селі в Україні була якщо не своя школа, хоч маленька, то якийсь учений дяк.

Profile

balu: (Default)
от. Михайло

December 2025

S M T W T F S
 123 456
7 8910111213
14151617181920
21222324252627
28293031   

Page Summary

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Jan. 30th, 2026 05:31 pm
Powered by Dreamwidth Studios